Конвенція КДПВ (CMR)
Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів
(Женева, 19 травня 1956 р.)
Преамбула
Договірні сторони,
визнаючи доцільність стандартизації умов, що регулюють договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, зокрема щодо документів, які застосовуються під час такого перевезення, та відповідальності перевізника,
домовилися про таке:
РОЗДІЛ I
Сфера застосування
Стаття 1
Ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незалежно від місця проживання і громадянства сторін.
Для цілей цієї Конвенції термін «транспортний засіб» означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи, як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 року.
Ця Конвенція застосовується також у випадку, якщо перевезення, що входять до сфери її застосування, здійснюються державами або урядовими установами чи організаціями.
Ця Конвенція не застосовується:
a) до перевезень, що здійснюються відповідно до будь-якої міжнародної поштової конвенції;
b) до перевезень тіл померлих;
c) до перевезень обстановки та меблів під час переїздів.Договірні Сторони погоджуються не змінювати будь-які положення цієї Конвенції шляхом спеціальних угод між двома чи декількома Договірними Сторонами, за винятком скасування її застосування до їхніх прикордонних перевезень або дозволу використовувати вантажні накладні, що встановлюють право власності на вантаж, при перевезеннях, які виконуються повністю в межах їхніх територій.
Стаття 2
Якщо транспортний засіб із вантажем частину шляху перевозиться морем, залізницею, внутрішніми водними шляхами або повітряним транспортом і, за винятком випадку, коли застосовуються положення статті 14, вантаж із транспортного засобу не вивантажується, ця Конвенція застосовується до перевезення в цілому.
Якщо буде доведено, що будь-яка втрата вантажу, його пошкодження чи затримка доставки, які мали місце під час перевезення іншим видом транспорту, не були спричинені дією чи бездіяльністю автомобільного перевізника, а були спричинені подією, яка могла мати місце лише під час і з причини перевезення, здійсненого цим іншим видом транспорту, відповідальність автомобільного перевізника визначається не цією Конвенцією, а так, як визначалася б відповідальність перевізника іншим видом транспорту, якби договір перевезення вантажу було укладено відправником безпосередньо з таким перевізником – відповідно до правил перевезення вантажів цим видом транспорту. Однак, якщо такі правила відсутні, відповідальність автомобільного перевізника визначається цією Конвенцією.
Якщо автомобільний перевізник також здійснює перевезення іншими видами транспорту, його відповідальність також визначається згідно з пунктом 1 цієї статті – так, ніби функція автомобільного перевізника і функція перевізника іншим видом транспорту виконувалися двома різними особами.
РОЗДІЛ II
Особи, за яких перевізник є відповідальним
Стаття 3
Для цілей цієї Конвенції перевізник відповідає за дії та бездіяльність своїх агентів, працівників та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, працівники чи інші особи виконують покладені на них обов’язки, – як за власні дії та бездіяльність
РОЗДІЛ III
Укладання та виконання договору перевезення
Стаття 4
Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність вантажної накладної, її неправильне оформлення або втрата не впливають на існування та чинність договору перевезення. У таких випадках до договору перевезення все одно застосовуються положення цієї Конвенції.
Стаття 5
Вантажна накладна складається у трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Підписи можуть бути надруковані або замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій оформлюється вантажна накладна.
Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, третій залишається у перевізника.Якщо вантаж, що підлягає перевезенню, необхідно завантажити на кілька транспортних засобів, або якщо вантаж є різнорідним чи поділеним на окремі партії, відправник або перевізник має право вимагати оформлення окремої вантажної накладної на кожний транспортний засіб, кожний вид вантажу або кожну окрему партію.
Стаття 6
Вантажна накладна повинна містити такі відомості:
a) дату і місце складання вантажної накладної;
b) ім’я та адресу відправника;
c) ім’я та адресу перевізника;
d) місце і дату прийняття вантажу до перевезення та передбачене місце його доставки;
e) ім’я та адресу одержувача;
f) загальноприйняте позначення характеру вантажу і спосіб його пакування, а у разі перевезення небезпечних вантажів – їх міжнародно визнане позначення;
g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування та нумерацію;
h) вагу вантажу брутто або кількість вантажу, виражену в інших одиницях виміру;
i) платежі, пов’язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори та інші платежі, що підлягають сплаті з моменту укладання договору до доставки вантажу);
j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей;
k) заяву про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, відповідно до положень цієї Конвенції.У разі необхідності вантажна накладна також повинна містити такі дані:
a) заяву про заборону перевантаження вантажу;
b) платежі, які відправник зобов’язується сплатити;
c) суму платежу, що підлягає сплаті при доставці;
d) задекларовану вартість вантажу та суму його додаткової цінності для відправника;
e) інструкції відправника перевізнику щодо страхування вантажу;
f) погоджений строк, протягом якого має бути виконане перевезення;
g) перелік документів, переданих перевізнику.Сторони можуть включити до вантажної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають доцільною.
Стаття 7
Відправник несе відповідальність за всі витрати, шкоду та збитки, завдані перевізнику внаслідок неточності або недостатності:
a) відомостей, зазначених у підпунктах b), d), e), f), g), h) та j) пункту 1 статті 6;
b) відомостей, зазначених у пункті 2 статті 6;
c) будь-яких інших відомостей або інструкцій, наданих ним для складання вантажної накладної або для внесення таких даних до неї.Якщо на запит відправника перевізник вносить до вантажної накладної відомості, зазначені в пункті 1 цієї статті, вважається, доки не доведено протилежне, що такі відомості були внесені від імені відправника.
Якщо вантажна накладна не містить заяви, передбаченої підпунктом k) пункту 1 статті 6, перевізник несе відповідальність за всі витрати, шкоду та збитки, яких може зазнати особа, що має право розпоряджатися вантажем, унаслідок такої відсутності.
Стаття 8
Приймаючи вантаж, перевізник перевіряє:
a) правильність записів у вантажній накладній щодо кількості вантажних місць, а також їх маркування та нумерації;
b) зовнішній стан вантажу та його упаковки.Якщо перевізник не має достатньої можливості перевірити правильність записів, зазначених у підпункті a) пункту 1 цієї статті, він повинен зробити обґрунтовані застереження у вантажній накладній. Він також повинен належним чином обґрунтувати всі застереження щодо зовнішнього стану вантажу та його упаковки. Такі застереження не є обов’язковими для відправника, якщо відправник не погодився бути ними зобов’язаним і не зробив відповідного запису у вантажній накладній.
Відправник має право вимагати, щоб перевізник перевірив вагу брутто вантажу або його кількість, виражену в інших одиницях виміру. Він також може вимагати перевірки вмісту вантажних місць. Перевізник має право вимагати відшкодування витрат, пов’язаних із такою перевіркою. Результати перевірки вносяться до вантажної накладної.
Стаття 9
Вантажна накладна є первинним доказом укладення договору перевезення, умов цього договору та прийняття вантажу перевізником.
Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, презюмується, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані на момент прийняття вантажу перевізником, а кількість вантажних місць, їх маркування та нумерація відповідали відомостям, зазначеним у вантажній накладній.
Стаття 10
Відправник несе відповідальність перед перевізником за шкоду, заподіяну особам, обладнанню або іншим вантажам, а також за будь-які витрати, спричинені неналежною упаковкою вантажу, за винятком випадків, коли дефект упаковки був очевидним або відомим перевізнику на момент прийняття вантажу і перевізник не зробив щодо цього застережень.
Стаття 11
Для виконання митних та інших формальностей, які повинні бути здійснені до доставки вантажу, відправник додає до вантажної накладної необхідні документи або надає їх у розпорядження перевізника та забезпечує перевізника всією інформацією, якої він може потребувати.
Перевізник не зобов’язаний перевіряти правильність та достатність таких документів і інформації. Відправник несе відповідальність перед перевізником за будь-які збитки, спричинені відсутністю, недостатністю або невірністю цих документів чи інформації, за винятком випадків незаконних дій або недбалості перевізника.
Перевізник несе відповідальність як представник за наслідки втрати або неналежного використання документів, зазначених у вантажній накладній і доданих до неї або наданих у його розпорядження. Однак сума відшкодування, що сплачується перевізником, не повинна перевищувати суму, яка підлягала б сплаті у разі втрати вантажу.
Стаття 12
Відправник має право розпоряджатися вантажем, зокрема вимагати від перевізника припинення перевезення, зміни місця, передбаченого для доставки вантажу, або передачі вантажу одержувачу, відмінному від зазначеного у вантажній накладній.
Відправник втрачає це право з моменту, коли другий примірник вантажної накладної передано одержувачу, або коли одержувач здійснює свої права, передбачені пунктом 1 статті 13. З цього моменту і надалі перевізник керується вказівками одержувача.
Водночас право розпорядження вантажем належить одержувачу з моменту складання вантажної накладної, якщо у вантажній накладній відправником зроблено відповідну позначку.
Якщо, здійснюючи своє право розпорядження вантажем, одержувач дає розпорядження доставити вантаж іншій особі, така особа не має права призначати інших одержувачів.
Право розпорядження вантажем здійснюється за таких умов:
a) відправник або, у випадку, передбаченому пунктом 3 цієї статті, одержувач, який бажає скористатися цим правом, пред’являє перший примірник вантажної накладної, що містить нові інструкції для перевізника, та звільняє перевізника від відповідальності за будь-які витрати, шкоду або збитки, спричинені виконанням таких інструкцій;
b) виконання таких інструкцій є можливим на момент їх отримання особою, яка повинна їх виконати, не порушує нормальний хід діяльності перевізника та не впливає на відправників або одержувачів інших вантажів;
c) такі інструкції не призводять до поділу вантажу.Якщо перевізник не може виконати отримані інструкції з причин, зазначених у підпункті b) пункту 5 цієї статті, він зобов’язаний негайно повідомити про це особу, яка надала такі інструкції.
Перевізник, який не виконав інструкції, надані відповідно до положень цієї статті, або який виконав такі інструкції без вимоги пред’явлення першого примірника вантажної накладної, несе відповідальність перед особою, яка має право пред’явити претензію, за будь-яку завдану внаслідок цього шкоду або збитки.
Стаття 13
Після прибуття вантажу до місця, передбаченого для його доставки, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому другого примірника вантажної накладної та вантажу в обмін на розписку.
У разі встановлення втрати вантажу або якщо вантаж не прибув після закінчення строку, визначеного у статті 19 цієї Конвенції, одержувач має право від свого імені пред’явити перевізнику вимоги, що випливають із договору перевезення.Одержувач, який користується правами, наданими йому відповідно до пункту 1 цієї статті, зобов’язаний здійснити платежі, зазначені у вантажній накладній як такі, що підлягають сплаті.
У разі виникнення спору з цього приводу перевізник не зобов’язаний передавати вантаж до надання одержувачем належних гарантій платежу.
Стаття 14
Якщо з будь-якої причини виконання договору перевезення на умовах, визначених у вантажній накладній, є або стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого місця доставки, перевізник запитує інструкції в особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до положень статті 12 цієї Конвенції.
Незважаючи на це, якщо обставини дозволяють виконати перевезення на умовах, відмінних від передбачених у вантажній накладній, і якщо перевізник не зміг своєчасно отримати інструкції від особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до статті 12, він зобов’язаний вжити заходів, які вважає найбільш доцільними в інтересах цієї особи.
Стаття 15
Якщо після прибуття вантажу до місця, призначеного для його доставки, виникають обставини, що перешкоджають передачі вантажу одержувачу, перевізник запитує інструкції у відправника.
У разі відмови одержувача прийняти вантаж відправник має право розпорядитися вантажем без пред’явлення першого примірника вантажної накладної.Одержувач, навіть якщо він відмовився від прийняття вантажу, зберігає право вимагати його доставки доти, доки перевізник не отримає від відправника протилежних інструкцій.
Якщо перешкода для передачі вантажу виникає після того, як одержувач, відповідно до пункту 3 статті 12 цієї Конвенції, дав розпорядження доставити вантаж іншій особі, положення пунктів 1 і 2 цієї статті застосовуються так, ніби одержувач є відправником, а така інша особа – одержувачем.
Стаття 16
Перевізник має право на відшкодування витрат, пов’язаних із запитом інструкцій або виконанням таких інструкцій, за умови, що ці витрати не є наслідком його власних дій або недбалості.
У випадках, передбачених пунктом 1 статті 14 та статтею 15 цієї Конвенції, перевізник може негайно вивантажити вантаж за рахунок особи, яка має право розпоряджатися вантажем. Після такого вивантаження перевезення вважається завершеним.
Після цього перевізник здійснює зберігання вантажу від імені особи, яка має право розпоряджатися вантажем. Водночас перевізник може доручити зберігання вантажу третій особі; у такому разі він несе відповідальність виключно за належний та обачний вибір такої третьої особи.
Платежі, передбачені вантажною накладною, а також усі інші витрати залишаються такими, що підлягають сплаті під час видачі вантажу.Перевізник має право продати вантаж без очікування інструкцій від особи, яка має право розпоряджатися вантажем, якщо вантаж є швидкопсувним, якщо цього вимагає його стан або якщо витрати на зберігання вантажу є надмірними порівняно з його вартістю.
В інших випадках перевізник також має право продати вантаж, якщо у розумний строк він не отримав від особи, яка має право розпоряджатися вантажем, протилежних інструкцій, виконання яких справедливо можна було б від нього очікувати.У разі продажу вантажу відповідно до положень цієї статті виручена сума, за винятком витрат, що підлягають сплаті після доставки вантажу, передається у розпорядження особи, яка має право розпоряджатися вантажем. Якщо такі витрати перевищують суму виручки, перевізник має право на відшкодування відповідної різниці.
Процедура продажу вантажу визначається законодавством або звичаями, що діють у місці знаходження вантажу.
РОЗДІЛ IV
Відповідальність перевізника
Стаття 17
Перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу чи його пошкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до моменту його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.
Перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його пошкодження або затримка доставки сталися внаслідок дій чи недбалості позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недбалістю перевізника, внаслідок дефекту самого вантажу або внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.
Перевізник не звільняється від відповідальності з підстав несправності транспортного засобу, який використовувався для виконання перевезення, а також з підстав дій або недбалості особи, у якої був найнятий транспортний засіб, чи агентів або службовців такої особи.
За умови дотримання пунктів 2–5 статті 18 цієї Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата або пошкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов’язаного з однією або кількома з наведених нижче обставин:
a) використання відкритих безтентових транспортних засобів, якщо таке використання було погоджене сторонами та чітко зазначене у вантажній накладній;
b) відсутність або дефекти упаковки у випадках, коли вантажі, що перевозяться без упаковки або з неналежною упаковкою, за своєю природою піддаються псуванню чи пошкодженню;
c) обробка, навантаження, розміщення або вивантаження вантажу відправником або одержувачем чи особами, які діють від їхнього імені;
d) природні властивості окремих видів вантажів, унаслідок яких вони піддаються повній або частковій втраті чи пошкодженню, зокрема внаслідок поломки, корозії, гниття, усушки, нормального витоку або дії шкідників;
e) недостатність або невідповідність маркування чи нумерації вантажних місць;
f) перевезення живих тварин.Якщо відповідно до цієї статті перевізник не несе відповідальності за окремі обставини, що спричинили втрату, пошкодження або затримку доставки, він несе відповідальність лише в тій мірі, в якій обставини, за які він відповідає згідно з цією статтею, сприяли виникненню такої втрати, пошкодження або затримки.
Стаття 18
Тягар доказування того, що втрата вантажу, його пошкодження або затримка доставки були спричинені обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17 цієї Конвенції, покладається на перевізника.
Якщо перевізник доведе, що з урахуванням обставин справи втрата вантажу або його пошкодження могли бути наслідком одного або кількох особливих ризиків, передбачених пунктом 4 статті 17, вважається, що втрата або пошкодження сталися внаслідок такого ризику. Водночас позивач має право довести, що втрата або пошкодження фактично не були пов’язані, повністю або частково, з одним чи кількома з цих ризиків.
Презумпція, передбачена пунктом 2 цієї статті, не застосовується у випадку, зазначеному в підпункті (a) пункту 4 статті 17, якщо нестача перевищує допустиму норму або у разі втрати будь-якого вантажного місця.
Якщо перевезення здійснюється транспортними засобами, спеціально обладнаними з метою захисту вантажу від впливу тепла, холоду, змін температури або вологості повітря, перевізник не має права посилатися на підпункт (d) пункту 4 статті 17, якщо тільки він не доведе, що:
усі заходи щодо вибору, обслуговування та використання відповідного обладнання, які він був зобов’язаний вжити з урахуванням обставин, були належним чином здійснені; і
він дотримувався всіх спеціальних інструкцій, наданих йому у зв’язку з таким перевезенням.
Перевізник не має права посилатися на підпункт (f) пункту 4 статті 17, якщо тільки він не доведе, що всі заходи, яких він був зобов’язаний вжити з урахуванням обставин перевезення, були ним вжиті, і що він дотримувався всіх спеціальних інструкцій, наданих йому у зв’язку з перевезенням.
Стаття 20
Факт того, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого строку доставки або, за відсутності такого строку, протягом шістдесяти днів з дня прийняття вантажу перевізником, є беззаперечним доказом втрати вантажу, і особа, яка має право пред’явити претензію, може на цій підставі вважати вантаж втраченим.
Особа, яка має таке право, отримавши компенсацію за втрачений вантаж, може надіслати письмовий запит із вимогою негайно повідомити її у разі виявлення вантажу протягом одного року з дня виплати компенсації. Факт отримання такого запиту підтверджується письмово.
Протягом тридцяти днів з моменту отримання повідомлення про виявлення вантажу особа, яка має зазначене право, може вимагати доставки вантажу за умови:
сплати платежів, зазначених у вантажній накладній; та
повернення отриманої компенсації, за винятком будь-яких сум, включених до компенсації.
Це не впливає на право вимагати відшкодування за прострочення доставки відповідно до статей 23 і 26 цієї Конвенції, якщо вони є застосовними.
- За відсутності запиту, передбаченого пунктом 2 цієї статті, або у разі ненадання будь-яких інструкцій у тридцятиденний строк, передбачений пунктом 3, або якщо вантаж не був знайдений протягом одного року з дня виплати компенсації, перевізник має право розпоряджатися знайденим вантажем відповідно до законодавства місця його знаходження.
Стаття 21
Якщо вантаж був доставлений одержувачу без стягнення післяплати, яку перевізник повинен був стягнути з одержувача відповідно до умов договору перевезення, перевізник зобов’язаний відшкодувати відправнику суму, що не перевищує розмір такої післяплати, без обмеження його права подати регресний позов проти одержувача.
Стаття 22
Якщо відправник передає перевізнику небезпечні вантажі, він зобов’язаний повідомити перевізника про точний характер небезпеки та, у разі необхідності, зазначити заходи безпеки, яких слід дотримуватися. Якщо така інформація не внесена до вантажної накладної, тягар доказування того, що перевізник був поінформований про характер небезпеки іншим чином, покладається на відправника або одержувача.
Небезпечні вантажі, про характер яких перевізник не був поінформований відповідно до пункту 1 цієї статті, можуть у будь-який час і в будь-якому місці бути вивантажені, знищені або знешкоджені перевізником без будь-якої компенсації. При цьому відправник несе відповідальність за всі витрати, шкоду та збитки, що виникли внаслідок передачі таких вантажів для перевезення або їх перевезення.
Стаття 23
Якщо відповідно до положень цієї Конвенції перевізник зобов’язаний відшкодувати повну або часткову втрату вантажу, таке відшкодування обчислюється виходячи з вартості вантажу в місці та на момент прийняття його до перевезення.
Вартість вантажу визначається на підставі біржового котирування, а за його відсутності – на підставі поточної ринкової ціни; якщо ж відсутні як біржове котирування, так і поточна ринкова ціна, вартість визначається виходячи зі звичайної вартості товару такого самого роду і якості.
Розмір відшкодування не може перевищувати 25 франків за кілограм відсутньої ваги брутто. Під терміном «франк» розуміється золотий франк вагою 10/31 грама із пробою 0,900.
Додатково відшкодовуються:
провізна плата;
митні платежі;
інші платежі, пов’язані з перевезенням вантажу, – у повному обсязі у разі втрати всього вантажу або пропорційно розміру втрати у разі часткової втрати.
Інші види збитків відшкодуванню не підлягають.
У разі прострочення доставки, якщо позивач доведе, що таке прострочення спричинило збитки, перевізник зобов’язаний компенсувати ці збитки, але в розмірі, що не перевищує плату за перевезення.
Вища компенсація може бути вимагана лише у випадках, якщо відповідно до статей 24 або 26 цієї Конвенції була задекларована вартість вантажу або спеціальний відсоток при доставці.
Стаття 24
Відправник може, за умови сплати узгодженої надбавки до провізної плати, задекларувати у вантажній накладній вартість вантажу, що перевищує граничний розмір, встановлений пунктом 3 статті 23. У такому разі задекларована вартість замінює зазначений граничний розмір.
Стаття 25
У разі пошкодження вантажу перевізник зобов’язаний виплатити суму, що відповідає знеціненню вантажу. Таке знецінення визначається виходячи з вартості вантажу, встановленої відповідно до пунктів 1, 2 та 4 статті 23 цієї Конвенції.
Розмір компенсації не може перевищувати:
у разі пошкодження всієї відправки – суму компенсації, яка підлягала б виплаті у разі повної втрати вантажу;
у разі пошкодження частини відправки – суму, яка підлягала б виплаті у разі втрати тієї частини вантажу, що була пошкоджена.
Стаття 26
Відправник може, за умови сплати узгодженої надбавки до провізної плати, встановити у вантажній накладній суму спеціального відсотка при доставці на випадок втрати, пошкодження або прострочення доставки вантажу в узгоджений строк.
У разі заявлення спеціального відсотка при доставці, незалежно від компенсацій, передбачених статтями 23, 24 і 25 цієї Конвенції, може бути вимагано відшкодування додаткових втрат або збитків у межах заявленого відсотка.
Стаття 27
Позивач має право вимагати сплати відсотків на суму компенсації, що підлягає виплаті. Такі відсотки нараховуються у розмірі п’яти відсотків річних і обчислюються з дня направлення перевізнику письмової претензії або, якщо така претензія не подавалася, з дня подання позову до суду.
Якщо суми, що використовуються для обчислення компенсації, не виражені у валюті країни, в якій заявлено вимогу про її сплату, перерахунок здійснюється за валютним курсом, що застосовується на день і в місці виплати компенсації.
Стаття 28
У випадках, коли відповідно до застосовуваного законодавства у зв’язку з втратою, пошкодженням або простроченням доставки, що виникли під час перевезення, на яке поширюється дія цієї Конвенції, може бути пред’явлена позадоговірна вимога, перевізник має право посилатися на положення цієї Конвенції, які виключають його відповідальність або визначають чи обмежують розмір компенсації, що підлягає сплаті.
Якщо позадоговірна вимога щодо втрати, пошкодження або прострочення доставки пред’являється до однієї з осіб, за дії чи бездіяльність яких перевізник несе відповідальність відповідно до статті 3 цієї Конвенції, така особа також має право посилатися на положення цієї Конвенції, які виключають відповідальність перевізника або визначають чи обмежують розмір компенсації, що підлягає сплаті.
Стаття 29
Перевізник не має права посилатися на положення цього розділу, які виключають або обмежують його відповідальність, чи на положення, що покладають тягар доказування на іншу сторону, якщо шкода була спричинена його умисним правопорушенням або таким неналежним виконанням обов’язків з його боку, яке відповідно до законодавства, застосовуваного судом або арбітражем, що розглядає справу, прирівнюється до умисного правопорушення.
Те саме застосовується у випадках, коли умисне правопорушення або неналежне виконання обов’язків було вчинене агентом, службовцем перевізника або будь-якою іншою особою, до послуг якої перевізник звернувся для виконання перевезення, під час виконання такими особами покладених на них обов’язків. У такому разі такі агенти, службовці або інші особи не мають права посилатися щодо своєї особистої відповідальності на положення цього розділу, зазначені у пункті 1 цієї статті.
РОЗДІЛ V
Претензії та позови
Стаття 30
Якщо одержувач приймає вантаж без належної спільної перевірки його стану разом із перевізником або не подає перевізнику заяву, що вказує на загальний характер втрат чи пошкоджень, не пізніше моменту прийняття вантажу – у випадку, коли втрата або пошкодження є очевидними, або не пізніше семи днів з дня отримання вантажу, за винятком неділь та святкових днів, – у випадку, коли втрата або пошкодження не є очевидними, факт прийняття вантажу є первинним доказом того, що вантаж було отримано в стані, описаному у вантажній накладній. У разі втрати або пошкодження, які не є очевидними, відповідна заява повинна бути подана у письмовій формі.
Якщо стан вантажу був належним чином перевірений одержувачем і перевізником, докази, що суперечать результатам такої перевірки, допускаються лише у випадку, коли втрата або пошкодження не є очевидними та за умови, що одержувач належним чином подав перевізнику письмову заяву протягом семи днів з дня проведення перевірки, за винятком неділь та святкових днів.
Прострочення доставки вантажу може бути підставою для виплати компенсації лише у випадку, якщо перевізнику була подана письмова заява протягом двадцяти одного дня з дня передачі вантажу у розпорядження одержувача.
При обчисленні строків, передбачених цією статтею, день видачі вантажу, день проведення перевірки або день передачі вантажу у розпорядження одержувача до відповідного строку не зараховується.
Перевізник та одержувач зобов’язані надавати один одному всі належні умови для проведення необхідних оглядів і перевірок.
Стаття 31
У всіх судових провадженнях, що виникають у зв’язку з перевезенням, здійснюваним відповідно до цієї Конвенції, позивач має право звернутися до будь-якого суду або арбітражу договірної держави, визначеного угодою між сторонами, а також, на додаток до цього, до судів або арбітражів держави, на території якої:
- a) відповідач має своє звичайне місце проживання або основне місце здійснення діяльності, чи відділення або агентство, через які було укладено договір перевезення; або
b) знаходиться місце прийняття вантажу перевізником або місце, передбачене для його доставки. - Звернення до будь-яких інших судів або арбітражів не допускається.
Якщо щодо будь-якого спору, зазначеного у пункті 1 цієї статті, позов перебуває на розгляді у суді або арбітражі, який є компетентним відповідно до цього пункту, або якщо таким судом чи арбітражем уже було винесено рішення, повторний розгляд між тими самими сторонами з тієї ж підстави не допускається, за винятком випадків, коли рішення суду або арбітражу, в якому було подано перший позов, не підлягає виконанню в державі, де подано новий позов.
Якщо рішення щодо спору, зазначеного у пункті 1 цієї статті, винесене судом або арбітражем однієї з договірних держав і підлягає виконанню в цій державі, воно також підлягає виконанню в будь-якій іншій договірній державі після виконання формальностей, передбачених законодавством відповідної держави. Виконання таких формальностей не може призводити до повторного розгляду обставин справи.
Положення пункту 3 цієї статті застосовуються до рішень, винесених у присутності сторін, заочних рішень, а також до мирових угод, затверджених судовим рішенням, але не застосовуються до тимчасових рішень або рішень щодо відшкодування судових витрат відповідачем, якому було повністю або частково відмовлено у задоволенні позову.
Під час розгляду позовів, що виникають у зв’язку з перевезенням, на яке поширюється дія цієї Конвенції, від громадян договірних держав, місце проживання або місце здійснення діяльності яких знаходиться в одній з таких держав, не вимагається надання забезпечення судових витрат.
Стаття 32
Строк позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється дія цієї Конвенції, становить один рік. Однак у разі навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов’язків, яке відповідно до законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, строк позовної давності становить три роки. Перебіг строку позовної давності починається:
- a) у разі часткової втрати чи пошкодження вантажу або прострочення доставки – з дня доставки;
b) у разі втрати всього вантажу – з тридцятого дня після закінчення узгодженого строку доставки або, за відсутності такого строку, – з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником до перевезення;
c) в усіх інших випадках – після закінчення тримісячного строку з дня укладення договору перевезення. - День, з якого починається перебіг строку позовної давності, до цього строку не зараховується.
Подання претензії у письмовій формі зупиняє перебіг строку позовної давності до дня, коли перевізник у письмовій формі відхилить претензію та поверне додані до неї документи. У разі часткового визнання претензії перебіг строку позовної давності поновлюється лише щодо тієї частини претензії, яка залишається предметом спору. Обов’язок доведення факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, покладається на сторону, яка посилається на ці обставини. Перебіг строку позовної давності не зупиняється внаслідок подання подальших претензій з тієї самої підстави.
За умови дотримання положень пункту 2 цієї статті, продовження строку позовної давності регулюється законодавством суду або трибуналу, який розглядає справу. Це законодавство також визначає умови нового набуття позовних прав.
Вимоги, строк позовної давності за якими сплив, не можуть бути заявлені у формі зустрічного позову або контрпретензії.
Стаття 33
Договір перевезення може містити положення про визнання компетенції певного арбітражу за умови, що таке положення передбачає застосування цим арбітражем положень цієї Конвенції.
РОЗДІЛ VI
Положення, що стосуються перевезень, які здійснюються послідовно декількома перевізниками
Стаття 34
Якщо перевезення, умови якого визначені одним договором, здійснюється послідовно декількома автомобільними перевізниками, кожен із них несе відповідальність за виконання всього перевезення. Другий перевізник і кожен наступний перевізник стають сторонами договору перевезення на умовах, зазначених у вантажній накладній, з моменту прийняття ними вантажу та вантажної накладної.
Стаття 35
Перевізник, який приймає вантаж від попереднього перевізника, видає останньому датовану та підписану квитанцію. Він зазначає своє ім’я та адресу на другому примірнику вантажної накладної. У разі необхідності перевізник вносить до другого примірника вантажної накладної та до квитанції застереження, аналогічні тим, що передбачені пунктом 2 статті 8 цієї Конвенції.
Положення статті 9 цієї Конвенції застосовуються до правовідносин між перевізниками, які здійснюють перевезення послідовно.
Стаття 36
За винятком випадків подання зустрічного позову або контрпретензії в межах розгляду позову, що ґрунтується на тому самому договорі перевезення, судові позови у зв’язку з втратою вантажу, його пошкодженням або простроченням доставки можуть бути пред’явлені лише до першого перевізника, до останнього перевізника або до перевізника, який здійснював перевезення на тому етапі, на якому сталася подія, що спричинила втрату вантажу, його пошкодження чи прострочення доставки; позов може бути пред’явлений одночасно до декількох з цих перевізників.